Орфоепія

Розвиток будь-якої мови відбувається водночас з її функціонуванням. Вона зазнає певних змін, причому змінюються не лише її елементи та їхні структурні відношення, але й самі правила функціонування. Суспільство постійно відчуває нові потреби в мовному вираженні своєї різноманітної діяльності, що сприяє поступовому створенню нових елементів, нових структурних відношень, нових правил функціонування, тісно пов’язаних із розвитком мови. Фонологічна система мови не є сталою і симетричною в своєму розвитку. Фонетичні процеси, потенційно закладені в системі мови й зумовлені самим фактом її існування, відбуваються, як правило, у напрямі, визначеному попередніми змінами, що пояснюється природою елементів, які прагнуть до симетрії.

Іншими словами, основу звукових модифікацій становлять передусім внутрішньомовні фактори, які співвідносяться певною мірою із зовнішніми – характером комунікативних процесів, функціонально-стилістичними умовами реалізації мовлення, індивідуальними особливостями вимови, дією часового, соціального, територіального чинників. Проте питання, які саме фактори впливають на фонетичні зміни, що відбуваються шляхом заміни в системі мови одного елемента на інший, а які спричиняють спонтанні, природні перетворення, залишається й досі відкритим. Для будови фонематичної системи будь-якої мови необхідно визначити релевантні характеристики фонем із усієї сукупності модифікаційних змін, яких набувають фонеми під час реалізації у мовленні. Це, в свою чергу, вимагає повного вивчення акустичних властивостей фонем в їхніх конкретних реалізаціях, співвіднесення цих реалізацій з певними фонемними ознаками і визначення характеристик, які є стабільними і які є варіативними в різноманітних чисельних алофонах фонем. У зв’язку з цим, особливий науковий інтерес викликає проблема співвідношення зміни системних і функціональних ознак фонем сучасної німецької мови та вплив модифікаційних процесів, які відбуваються у системі мови, на подальший розвиток німецької вимовної норми.

Система голосних і приголосних фонем сучасної німецької мови досить докладно представлена в роботах багатьох вітчизняних і зарубіжних дослідників. Аналіз праць фонетистів свідчить про те, що під час розгляду функціонування фонем у мовленні головна увага приділяється традиційно інгерентним характеристикам фонем, їхній дистрибуції та позиції у слові, впливу наголосу.

Серед позамовних факторів варіативності німецьких голосних і приголосних найбільш дослідженими є соціальні умови спілкування, зв’язок варіювання їхніх фонетичних ознак із такими типами соціальної диференціації, як соціальна структура суспільства, віковий ценз мовців, вплив територіальних та регіональних чинників на функціонування та розвиток системи фонем сучасної німецької мови.

Отже, багаточисельні експериментально-фонетичні дослідження дозволяють виявити значні зміни артикуляторних та акустичних характеристик німецьких голосних і приголосних у порівнянні з кодифікованою нормою. Проте питання алофонічного

варіювання звуків німецької мови потребує подальшого всебічного вивчення, оскільки вимовну норму слід розглядати в площині як орфоепії, так і орфофонії, які є близькими, але не ідентичними поняттями.

З одного боку, норма пропонує наявність певного фонемного складу морфем і слів, а також вживання тих чи інших інтонаційних моделей. Поняття “орфоепія”, що використовується у зв’язку з цим, містить систему норм, які визначають правильну вимову. 

Однаково правильна літературна вимова (орфоепічна вимова) протиставляється безлічі діалектів, властивих різним місцевим говорам, і поряд з однаковим правописом і однаковою системою граматичних норм, відбиває прагнення мовців із найбільшою доцільністю використовувати літературну мову. Орфоепічна норма, яка представлена у фонетичних словниках, тісно пов’язана з поняттям кодифікації. Її можна регулювати, тому рекомендації щодо правильної вимови стосуються передусім саме цієї сторони норми.

З іншого боку, норма визначає фонетичну характеристику фонем і супрасегментних одиниць. На сегментному рівні вона встановлює нормативну реалізацію фонем у потоці мовлення залежно від оточення, позиції у слові і по відношенню до наголосу.

У цьому випадку прийнято говорити про орфофонію, тобто власне фонетичний аспект мовлення в його нормалізованій формі. Отже, орфоепія – це правила, які визначають нормативний фонемний склад слів.