Під час роботи над кодифікацією німецької вимови було встановлено деякі моменти, які мають велике значення і сьогодні. Т. Зібс підкреслював, що кодифікація передбачає не тільки сукупність правил вимови, але і виділення зовнішніх аспектів реалізації даних правил у мовленні, при цьому письмове мовлення не повинно бути визначальним для розмовного. Автор бере за основу тільки спокійне, зрозуміле мовлення, однак у цій систематизації мають бути визначені і враховані випадки, у яких є виключення: рима, ритм або рідке використання.
Теодор Зібс встановив також основні правила вимови:
- Вимова іноземних слів має бути загальноприйнятою.
- Голосні вимовляються: довго у наголошеному відкритому складі; коротко у закритому складі перед декількома приголосними; у більшості випадків довго в закритому складі перед одним приголосним; на початку слова з твердим приступом.
- Приголосні вимовляються: здвоєні, як прості; [р], [t], [k] з придиханням; [b], [d], [g] на початку слова трохи оглушаються; [r] у всіх випадках язичковий; вимовлення [s] як [∫] у сполученнях sр, st на початку слова; оглушення кінцевого [g] в [k] (Sіеg, Krіеg).
Теодор Зібс встановив також деякі правила інтонації. Таким чином, кодифікація орфоепічної норми відображала також і результати процесу мовного взаємовпливу і вирівнювання між верхньонімецьким і нижньонімецьким ареалами.
Автори стверджують, що орфоепічна норма німецької мови (загальна стандартна вимова) характеризується такими особливостями:
- відображається письмово;
- вимовна норма незмінна для всіх регіонів, тобто не несе на собі відбитків конкретного діалекту чи
- вимовна норма – це вживана норма, близька до вимовної дійсності;
- вимовна норма в соціолекту;
- вимовна норма уніфікована (стандартна);
- варіанти виключаються або оговорюються особливо;
- вимовна норма чітко вимовляється і є зрозумілою для всіх носіїв мови.
Немає коментарів:
Дописати коментар